Кохання здавна надихало людей на неймовірні вчинки. Завдяки йому народжувалися великі мислителі й відкривалися нові галактики. Воно рухало вперед воєначальників, які розпочинали війни та підкорювали імперії. Вірші про кохання – одна з найбільш чуттєвих і пристрасних сторінок світової поезії.
Любовна лірика вперше з’явилася, щойно людина навчилася римувати свої висловлювання. А найбільшого розквіту досягла в часи Стародавньої Греції та Риму. В античному світі звеличували почуття до жінки всіма засобами мистецтва. При цьому поети Стародавньої Греції та Риму не просто декламували свої вірші, а наспівували їх. Зазвичай таких поетів-співців зображували з музичним інструментом – лірою. Звідси й пішла назва всього напряму вербального мистецтва. Завдяки чергуванню довгих і коротких складів любовне віршування нагадувало комбінацію нот у музичному такті.
Вірші про кохання розкриваються по-новому в царині мелодійної й милозвучної української мові. Ритм і рима, притаманні їй, неймовірні комбінації голосних звуків і особливі автентичні слова роблять любовну поезію справжнім дотиком слова до серця.
Сучасний український поет Олександр Високий майстерно володіє українською мовою і відчуттям рими. Він створює дійсно глибокі та чуттєві твори.
Кожен вірш про кохання – це сповідь і маленька історія любові до своєї дружини:
Я в полоні очей твоїх ніжних
І волосся, що хвилею б’є,
І обіймів, і дотиків грішних,
І всього, що в тобі тільки є.
Поступово ти з розуму зводиш,
І, сп’янілого, п’єш мене, п’єш…
Ти всю пристрасть жіночої вроди –
Навіть більше! – мені віддаєш.
Не скоритись тобі вже несила.
І рвонуло бажання в мені…
Я прокинувся… майже щасливий,
Що кохався з тобою вві сні.
Саме кохання надихає поета відчувати й трансформувати свої переживання у римовані тексти. Саме воно спонукає творця рухатися вперед, відкривати нові грані своєї творчості, звеличувати образ Музи та радувати своїх прихильників новою поезією:
На все прийдешнє воля Неба.
І долі нам не обминуть.
Та я весь час ішов до тебе.
Я знав одну-єдину путь.
І вдалині світила наче
Твоя зоря. Я йшов туди…
І хай тебе я ще не бачив –
Та ти була в мені завжди
Якоюсь іскрою тривоги,
Чарівним повівом із мли.
І знаю я, твої дороги
Завжди до мене лиш вели.
Найкращі любовні твори поета написані в пікові моменти прояву почуттів. Красиво й романтично розкриває автор знайомство з дівчиною, етапи розвитку стосунків, пристрасної близькості та розквіту почуттів, які ніколи не зникнуть:
Я приніс ромашки: «Ось, дивися».
Ти мені: «Вже свято? А яке?»
Видно, я помилки припустився,
Раз питання виникло таке.
Виправлюсь, пробач мені, будь ласка.
Але цей букет… Ти лиш відчуй,
В ньому наше літечко не згасло,
І краси, і сонця досхочу.
Виправлюсь, пробач мені, я прошу.
Нестабільність – випадковий штрих.
Біля ніг твоїх я – подорожник.
А ромашки… Знаю, любиш їх.
У поетичних збірках можна прожити всі пори року – весну, літо, осінь, зиму. Всі вони по-своєму прекрасні, яскраво віддзеркалюють розвиток почуттів і стосунків між чоловіком і жінкою. Милозвучність і пристрасна глибина любовної поезії Олександра Високого ніби запрошують музикантів наповнити рядки віршів музикою. Тому на сучасній українській естраді можна почути не один вірш поета, покладений на музику.
Кожна думка, кожний прояв почуттів у віршах Олександра Високого – це пережиті сторінки життя. Він не пише про те, чого не відчував сам, не вигадує складні метафори, які відволікають від основної ідеї. Стосунки між чоловіком і жінкою поет описує піднесено, але разом з тим без зайвих прикрас – такими, якими вони є у реальному житті. Часом – із неймовірною пристрастю, часом – із хвилюванням і душевним трепетом.
Саме в цьому сила справжнього поета – показувати реальні почуття, близькі кожній людині:
Ти поклала долоні на плечі,
Притулилась і просто мовчала.
Так було вже, було… І, до речі,
Кожний раз це мене хвилювало.
Ані слова, а як стука серце,
Як душа захлинається наче:
То від ніжного щему сміється,
То від щастя безмежного плаче.
Ми тотожні в своєму коханні.
Ти на плечі поклала долоні,
Притулилась, завмерла в чеканні,
В почуттєвім солодкім полоні.
Лірика Олександра Високого настільки багатогранна, що кожен може знайти в ній відповіді на свої запитання, отримати розраду у хвилини відчаю чи доторкнутися до піднесених почуттів у моменти особистого щастя:
Кохання безмежне, мов світ,
Його неможливо збагнути.
Воно неземне, це, по суті,
Сердець двох величний політ.
Над хмарами він проляга
Все далі, і далі, і далі.
На злеті ми щастя пізнали,
І гомін його не втиха.
Назустріч космічні вітри.
Ми поруч. І сонце в зеніті.
Земля посилає нам квіти,
А шлях нам торують зірки.
**********
